ЯКОЮ БУЛА ЦЯ ЛЮДИНА
Про людину
У її домі завжди знаходилося місце за столом. Олена вміла слухати так, що після розмови світ ставав трохи добрішим.
Олена зростала серед садів і книжок. Від мами перейняла любов до квітів, від батька — звичку берегти листи й сімейні фотографії. Ще дівчинкою влаштовувала для сусідських дітей маленьку школу під старою яблунею.
Вона стала вчителькою і понад тридцять років допомагала дітям робити перші відкриття. Пам’ятала не тільки імена учнів, а й те, хто боявся відповідати біля дошки, кому потрібна була похвала, а кому — ще одна спроба.
З чоловіком Миколою виростили двох дітей. Їхній дім був сповнений звичайних речей, які згодом стають найдорожчими: недільний пиріг, свіжі квіти на підвіконні, олівцеві позначки зросту онуків біля дверей.
На пенсії Олена доглядала сад, записувала рецепти й читала онукам уголос. Вона не любила гучних слів про себе. Її любов була в турботі: теплій хустині, збереженому шматочку пирога і дзвінку з простим запитанням: «Як ти, моя дитино?»