ЯКОЮ БУЛА ЦЯ ЛЮДИНА
Про людину
Він умів робити складне простим. Полагодити велосипед, знайти стежку в горах, підібрати слова, коли вони були потрібні найбільше.
Андрій виріс у невеликій родині, де любили довгі розмови на кухні й поїздки за місто. З дитинства розбирав усе, що мало колеса або дроти, і майже завжди збирав назад. Батько навчив його працювати руками, мама — помічати, коли комусь потрібна допомога.
Після навчання він працював інженером. Любив свою справу за можливість залишати після себе щось корисне. У вихідні брав рюкзак, термос і кликав друзів у дорогу. У його телефоні було більше фотографій гір і рідних, ніж селфі.
З Оксаною вони познайомилися в поході. Разом облаштовували дім, збирали книжки й мріяли про маленьку майстерню. Андрій завжди казав, що щастя — це коли є до кого повертатися.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, він став на захист України. У розмовах із рідними більше питав про їхні справи, ніж розповідав про себе. Побратими пам’ятали його надійність і тихий гумор. У цій вигаданій історії Андрій загинув у тридцять років. Родина зберігає пам’ять про його життя, любов і нездійснені мрії.